Карпатська конвенція як інструмент повоєнного відновлення української частини Карпатського регіону!

Про це і не тільки говорили на Міжнародному круглому столі “Еколого-правові, наукові-освітні та транскордонні аспекти впровадження Карпатської конвенції та протоколів до неї”, який нещодавно відбувся в географічному центрі Європи – місті Рахові за ініціативою Карпатський біосферний заповідник // Carpathian Biosphere Reserve.
З доповіддю про роль вузівської науки і освіти, зокрема Факультету природничих наук в популяризації і впровадженні положень Карпатської конвенції виступив завідувач кафедри лісового і аграрного менеджменту Віктор Клід. Окремо він ознайомив присутніх з діяльністю Міжнародного наукового центру “Обсерваторія”, який в майбутньому мав би відіграти важливу роль в реалізації положень конвенції.


Нагадаємо, що Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат або Карпатська конвенція є другою після Альпійської конвенції субрегіональною угодою щодо захисту гірських районів по всьому світі і була прийнята у Києві у 2003 році. Це – комплексний документ, який регламентує розвиток не тільки природоохоронної сфери в Карпатах, але й лісового і сільського господарства, транспорту, туризму тощо.
У 2017 році у Києві відзначали 15-ліття конвенції і спробували вдихнути в неї нове життя. Після цього було ратифіковано Протокол про сталий розвиток сільського господарства та сільської місцевості до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, внесено зміни до Лісового кодексу в частині охорони старовікових лісів і пралісів, розроблена і затверджена на законодавчому рівні відповідна Методика, яка дала можливість виділити і зберегти десятки пралісових пам’яток природи в Карпатському регіоні, активізувати роботу української частини транскордонного об’єкта всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи” (“Ancient and Primeval Beech Forests of the Carpathians and Other Regions of Europe”).
Необхідно констатувати, що Карпатська конвенція і надалі залишається здебільшого “справою рук” екологів і лісівників і мало інтегрована в інші галузі, такі як туризм, транспорт, сільське господарство тощо.